Мій зимовий урок...

Я ніколи не була прихильницею зими, завжди боролася зі сніговими заметами, бредучи цими кучугурами до місця призначення. А десь там, позаду мене, тонучи у сніговій ковдрі, пленталися мої думки та плани.

Так і цього разу, розслонюючи снігові гардини, поспішала вперед. А цей сніг відчуває, що я якось вороже налаштована, бо весь час підставляє свої слизькі долоні. Проте, я не мала часу на душевне бурмотіння та невдоволення його нахабством, бо поспішала на особливу зустріч чи особливий урок, а може й побачення? Гортаючи свій внутрішній словник, я підбирала відповідну назву цій події.

Я першою подолала зимовий сніжний вуличний рок-н-рол і прибула до місця зустрічі, зайшла всередину: затишно та тихо. Ну і добре, буде час підготуватися до уроку. А, все ж таки,- урок!- зловила себе на думці, розкладаючи заздалегідь підготовлений матеріал. Якось дивно та незвично переносити шкільну атмосферу на зручні тканинні дивани та дерев’яні столики з меню. Помітивши здивовані погляди барменів, я не вагаючись, ніби до шкільної дошки в кабінеті, підійшла до них. Пояснила, що в мене тут заняття, ввічливо попросила дозволу зробити кілька фото і замовила каву. Ви це серйозно про урок?- запитав мене один з офіціантів, кладучи два пакетики цукру до моєї Американо. До речі, зазвичай я замовляю Експресо, можливо це все снігові холодні залицяння чи цей незвичний урок?!

Поки аромат гарячої кави наполегливо обіймає створену мною шкільну атмосферу, я приводжу себе в порядок. Через оці снігові танки та зимові марафони виглядаю не дуже. Ніби я програла цей забіг. І знову насмішкуваті погляди персоналу. Подумками вгадую їхні коментарі: яскраво намалювала губи, що це за урок, певне - побачення. Телефоную колезі, через сім хвилин обіцяє, що вони будуть тут. Чую, як сміються учні в такт розбурханій вечірці зими. Вони по-своєму, по-юнацьки, сприймають це змагання зі снігом та слизькими долонями. В такі хвилини я розумію, що перетнула ще одну вікову життєву зебру: міцніше кутаю шарф та невдоволена реагую на настирливі запрошення до танцю слизьких долонь зими. Сім хвилин минають якось довго як для семи. Встигаю оцінити атмосферу закладу, інтер’єр в стилі лофт, як на мене досить молодіжне меню та план свого уроку-побачення-зустрічі. Відверто кажучи, в такому оточені важко дотримуватися вчительського стилю, перше перемагає, розслабляє, ставить на беззвучний режим шкільного дзвоника. Я випиваю свою охололу каву. І тут зима добралася, поцілувавши її.

Обідню сонну атмосферу піцерії будить прихід учнів. Вони теж якось по- особливому заходять: не так впевнено, як до шкільного кабінету. По дорослому- стримано вітаються. Ні, це не є простий урок. Скоріш за все, це- зустріч. Без сумнівів, що пізніше вони будуть метушитися, роблячи замовлення, жартувати та сміятися. Ми з колегою не робитимемо зауважень. Незвично та просто: ми ніби займили якусь проміжну сходинку в освітньому процесі та наших обов’язках, ми - не зовсім вчителі, вони-не зовсім учні.

Я розпочала свій урок за звичним планом: введення в іншомовну атмосферу, презентація нових лексичних одиниць, затреновування та рефлексія. Проте, ні, щось відрізняло цей навчальний обід в піцерії від обіднього заняття в школі. Ми розсілися кругом столу, відчуваючи свою рівноправність з учнями, а вони з вчителями. Можливо так і повинно бути! Всі разом, в колі, де не має вчителя посередині, де немає поділу на три ряди учнівських столів та вчительський стіл, де немає передніх та задніх парт. Мої британські хвилини пролетіли швидше за попередні сім, коли я чекала учнів. Я вже не чую аромату своєї кави, його назавжди вбили змішані аромати замовленої піци. Мої англійські мовні конструкції та фрази вступили місце французьким, передаю слово колезі. Французька за допомогою своєї мелодики, переносить думки та погляди в романтичні мрії та кутки. Я оббігаю поглядом приміщення, пам’ятю відчиняю вікно і бачу своє дитинство: кирпатенького сніговика, обійми крижаних долонь зими, свої перші уроки….

Прощаюся з учнями, одягаю анти морозну броню і вперед. Поспішаю на свої наступні уроки, беручи з собою цей, щойно проведений, тепло-кавово-романтичний. Сподіваюся, учні запам’ятають його таким, яким намалювала нам його зима: холодно-теплим, весело-тихим, британсько-французьким з ароматом піци та смаком фруктових соків. Для мене ще й кави…
                                                                                                                                         Ірина Шевчук